02.04
Літературне читання 

Тема: Олесь Донченко. Лісничиха. На лісовій галявині (Скорочено) 

Скоромовка

1. Прочитай у підручнику с. 98 - 102, або нижче.

У тексті тобі зустрінуться такі слова :

Чваниться - виявляє пиху; гордиться своєю перевагою в чомусь, вихваляється.

Навпростець -по прямій лінії, найкоротшим шляхом, не по дорозі. 

Брунатними - коричневими; темно-жовтими.

Заступ - звужена донизу залізна лопата для земляних робіт.

Крумкнув - видав звук „крумк”.

     

Трухикав - біг нешвидко, дрібною риссю.

На лісовій галявині 

(Скорочено) 

     Сьогодні в лісі справжній жовтневий листопад. Клени обсипаються від найменшого подиху вітерця. Гаснуть осінні вогневі барви. На восковому листі з'являються брудні плями, і вони здаються Улянці відбитком чиїхось чорних пальців. Деякі листки, засихаючи, скручуються в дудочку, і коли обережно розгорнути такий листок, всередині в ньому тремтить кришталева росинка. 

    Як же поріділи дерева! Наче довго хтось брів поколіна в опалому листі, в золотому шумі, прийшов і навстіж розчинив у лісі тисячу синіх віконець. У кожне з них, як у дзеркало, по черзі зазирає Улянка, і на тихих галявинах тільки шипшина сміється червоними губами та глід чваниться разками коралів. 

     Дівчинка йшла навпростець лісом, без стежок. Тільки в одному місці вона за звичкою далеко обійшла старого ясена з дуплом, у якому, знала, було гніздо шершнів. Ці велетенські жовті оси викликали в Улянки острах і огиду, хоч тепер вони, мабуть, уже поснули на зиму. 

     Вона набрела на дику грушу й сплеснула руками: під деревом, пересипані опалим листям, товстим шаром лежали жовті духмяні грушки. Деякі з них уже влежались, стали брунатними, м'якими. Улянка любила ласувати такими влежаними грушками. Вона запримітила це містечко, щоб потім прийти сюди з кошиком. Дуже вже рясно розсипала свої плоди стара мати-груша. 

     Дівчинка пішла далі, і ось блиснула перед нею заспаним оком Сула. Було ще рано, хоч сонце вже, мабуть, висунуло з-за обрію червоне денце полум'яної своєї шапки, бо на воді сковзався ледве вловимий відсвіт, а на березі ворушилися пухнасті руді мітелки очерету, і це схоже було на те, що ріка кліпає спросоння повіками. 

    Над Сулою кручами бігла стежка, потім повернула вбік через галявину з червоною, як кров, стернею після гречки. 

    Ось саме тут, за галявиною, і була заповідна дільниця, на якій німці зрубали вікові дуби. Обмиті дощами пеньки звертали до неба незрячі обличчя. Тут зупинилась Улянка. Вона знайшла в рівчаку заступ і почала копати ямку. Щодня приходила сюди дівчинка і викопувала кілька ямок.

     Це була Улянчина таємниця. Лісникова донька сама собі вирішила, що замість кожного зрубаного німцями дуба вона посадить три нових. 

    Рівними рядами чорніли між пеньків купи землі. Ямок уже більше як триста, і дівчинка поспішала закінчити роботу до морозів. Вона уявляє, як прийде до Макара Макаровича й попросить привезти сюди на дільницю маленьких дубків-сіянців. Вона сама їх посадить, сама доглядатиме. А там повернеться з війни тато, і вона приведе його сюди, й покаже йому свою роботу. Ось яка в нього дочка! Він виріс у лісі, як і Улянка, ліс йому - рідний брат. 

    Сьогодні йти в школу на другу зміну, і дівчинка копала аж до обіду. Вона сіла на пеньку спочити. 

   «Тільки чому це так у мене злипаються повіки? думає Улянка. - Мабуть, заморилась. Так і взаправду заснути можна». 

    Озирнулась Улянка і побачила дивного дідуся у білому брилі, з бородою зеленою, як мох. І вже зовсім дивно - стоїть дідусь на одній-однісінькій нозі, як гриб. Та це й справді не дідусь, а гриб, старий престарий боровик! Чудасія. І це, мабуть, тільки сон.

    А гриб-дідусь ураз хрипло засміявся: 

   - Дурненька, який там сон, коли я ось, справжній справжнісінький, стою перед тобою. 

    І він простяг Улянці битий корінець невідомої трави. Ні, це зовсім не сон. І нічого не змінилось навколо, і сидить Улянка, як і раніше, на дубовому пеньку... Озирнулась - ніякого дідуся немає, а корінець у руках. Пахне від нього торішнім листом і ще чимсь чи морквою, чи ріпою. Взяла його в рота й відкусила маленький шматочок. І враз усе зникло - і ліс, і корінець, і небо, і дубовий пень. Зникла й вона сама, Улянка... Ні, вона не зникла, але стала чорною мушкою з прозорими крильцями всередині дубового чорнильного горішка. Так ось який чарівний корінець дав їй дідусь Боровик! 

   

    Люта буря налетіла, одірвала дубовий листок, і Улянка-мушка відчула, що летить над лісом, летить над полем, над телеграфними стовпами край битого шляху, і співають їй, гудуть проводи. Стривай, щось чути таке рідне, як татків голос? Та як не дослухалась - не збагнула тієї пісні, бо впав листок дубовий з горішком у Дніпро й захитався на хвилях. 

    Улянка-мушка дуже злякалась, та вітер прибив листок до берега, і чиясь рука підняла його й розломила надвоє горішок. І світло блиснуло дівчинці-мушці у вічі, і вона побачила в солдатській землянці свого батька. Татусь сидів на пеньку біля віконця й писав листа. 

  Улянка розправила крильця й злетіла на батькову руку. 

- Тату! - гукнула вона і з жахом почула, що не гукає вона, а кряче, як ворон.

     ...З гущавини вийшов вовк і здивовано зупинився. На пеньку, схиливши голову на груди, спала дівчинка. Біля неї лежав заступ, а навколо чорнити горбочки свіжої землі. Це був старий вовк, сірий, з рудуватою шерстю на худих ногах. Він недавно линяв і вдягся на зиму в новий теплий кожух. Тільки на хвості, як шматок повсті, повиснуло пасмо старої шерсті. 

    Звір нерухомо дивився на дівчинку. В житті й поведінці цих небезпечних двоногих істот було багато загадкового для вовка. Що робить отут, у лісі, ця дівчинка, як вона насмілилась заснути серед білого дня, незважаючи на його вовчі гострі зуби? 

    Вовк сів, відкинувши пухнастий хвіст і схиливши набік голову. Дівчинка не ворушилась. Звір позіхнув, і в пащі, як червона хусточка, майнув язик. Вовкові було скучно. Ситий живіт тягнув усе тіло до землі - недавно звір поживився ягням. Він устав і, не наближаючись, обійшов навколо галявину із сплячою Улянкою. На верховині береста крикнув самітний ворон-крумкач. Вовк недоброзичливо позирнув на нього, звівши вгору гостру морду, так що на світ глянула смуга сивого хутра під шиєю. 

   Ворон крумкнув удруге. Улянка проснулась, та вовка не побачила, бо він у цей час уже спокійно трухикав широкою лісовою просікою. 

2. Виконай фізкультхвилинку.

3. Виконай тести за посиланням.

https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLScdYU26T64vEqup6Enqmk3Htk2HoBmG2PRKiYrDTydydfj0nw/viewform?usp=pp_url

4. Ви молодці!