Тема: Олександ Дерманський. Чудове чудовисько. Чемпіон з Баранців.
1. Підготуй органи мовлення до читання.
2. Познайомтесь з біографією Олександра Дерманського.
1. Підготуй органи мовлення до читання.
Народився в с. Гайворон Володарського району на Київщині. Середній син в родині Степана Володимировича та Лілії Миколаївни Дерманських. Батько за фахом агроном, мати — вчителька. Має двох братів: Олега та Олексія.
Навчався у Володарській середній школі № 1. Ще у шкільні роки почав писати вірші. Закінчив факультет української філології Київського національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова у 1999 році. До вересня 2016 року викладав за фахом у Київському технікумі електронних приладів. Літературний редактор дитячого журналу «Стежка» (до 2012 р.). З 2008 року по квітень 2019 — автор програми «Маріччин кінозал» на каналі 1+1.
Одружений, виховує двох доньок: Владиславу (2001) та Злату (2011).
Творчість
Перші вірші для малечі опублікував в 2001 році у дитячому журналі «Стежка». Деякі твори виходили під псевдонімами Сашко Володарський та Назар Діброва. У жовтні 2004 року видавництво «Теза» в рамках серії «Пригодницька бібліотека» випустило у світ першу книжку — повість-казку «Володар макуци, або Пригоди вужа Ониська».
Твори Сашка Дерманського рекомендовано міністерством освіти України для читання в молодшій («Володар макуци, або Пригоди вужа Ониська», «Бабуся оголошує війну», «Корова часу», «Царство Яблукарство», «Танок чугайстра») і середній школі («Король буків, або Таємниця Смарагдової Книги»). До оновленої шкільної програми також увійшли повість «Маляка — принцеса Драконії», збірка казок «Казки дракона Омелька», збірка віршів «Бигимоти — не медмеді»[1]. Також Сашко став одним із творців сценарію художнього фільму «Сторожова застава» за однойменною повістю Володимира Рутківського. Фільм вийшов восени 2017 року.
Бібліографія
Видав 25 книжок, 3 аудіокниги та 2 інтерактивні-книжки для дітей.
3. Прочитай. ( с. 110 - 112 )
ЧУДОВЕ ЧУДОВИСЬКО
(Уривок)
Чемпіон з Баранців
Соня ліпила баранця. Еге ж, пластилінового баранця - синього з фіолетовими ріжками. Тонка робота. Той, хто хоч раз ліпив баранця» знає: щоб створити гарну фігурку, замало пластиліну й хисту - тут ще й настрій відповідний потрібен, натхнення, так би мовити.
А яке натхнення, коли тебе несправедливо ув'язнено у власній кімнаті й суворо заборонено виходити гуляти на вулицю, ще й дивитися телевізор. А засніжений двір так манить!
— Нормальні діти зараз баб снігових ліплять, а я... Соня засмучено глянула на свого неоковирного баранця. - Це ж і німому ясно, що то Сашко П'явочка намастив повидлом учительські окуляри, а не я. Чому ж я повинна дурно страждати?
Зажурена дівчинка підійшла до вікна й відхилила штору. У дворі ніхто з дітей не грався: там починалася справжня завірюха. Страшний вітер гудів у свою холодну трембіту, нагрібав повні жмені снігу й зопалу жбурляв бозна-куди...
Раз по раз повз вікно пролітали снігові вихори. В одному з них була обгортка від цукерки.
«Іриска», - сумно зауважила Соня й відчула, як рот наповнюється слиною.
В іншому вихорі крутилася чиясь рукавичка, в третьому...
- Нічого цікавого, - скептично зітхнула дівчинка, і раптом побачила, що в третьому вихорі повз її вікно пролетіло й тут-таки зникло... чудовисько!
Соня очам своїм не повірила.
Дівчинка навчалася в третьому класі й уже давно не вірила у всіляких казкових істот. Але ж зараз вона сама бачила, як за вікном пролетіло велике волохате рожеве чудовисько.
- Бабусю! Бабусю! - Соня кинулася до дверей. - Там чудовисько!
- Не вигадуй казок! - озвалася з вітальні бабуся. Можеш навіть не хитрувати, все одно я не дозволю вийти на вулицю. Бач, що вигадала - чудовисько! Сміхота!
«Справді, як мені не соромно, - подумала дівчинка, - я ж знаю, що чудовиськ не буває. Мабуть, мені просто здалося». Соня сіла на м'який килим і знову взялася до свого пластилінового баранця.
- Е, нікудишній баранець, - раптом почувся чийсь грубенький голос.
- Я знаю, - промовила Соня й схопилася: у кімнаті, окрім неї, нікого немає! Чий це тоді басок?
«Оце-то досиділась зачинена, - про себе міркувала дівчинка, - то мені чудовиська за вікном ввижаються, то якісь голоси вчуваються...».
- Кепськувато розім'яла пластилін, - знову промовив той самий загадковий голос.
- Хто тут? - перелякано запитала Соня.
- Це я.
- Я-ц-це хи-хто?
- Я це я, чудовисько, - почулося у відповідь.
- С-справжнє чу... чудовисько? - загикуючись запитала дівчинка.
- Можеш подивитися, - відповів голос.
- А де ти?
- Та ось же, за вікном.
Соня підійшла до вікна - люди добрі! Там справді стояло чудовисько. Воно було наче маленький стіжок сіна - не набагато вище за Соню, але з доволі великою головою, волохате, та ще й засніжене. Щоправда, сіно не буває такого яскраво-рожевого кольору, та ще й (Соня лише тепер це розгледіла) в синю цяточку.
- Можна в гості? - спитало чудовисько.
- А т-ти не ку-кусаєшся? - спитала ошелешена Соня.
-У...у, - відповів несподіваний гість.
- Ну, то залазь, - Соня розчинила вікно й тут-таки для хоробрості вигадала: - Тільки дивись мені, бо я чемпіонка класу з бойового гопака.
- Е, а я чемпіон лісу з пластилінових баранців, й бровою не повівши, вигадало чудовисько, спритно залазячи на підвіконня.
- А звідки ти тут узялося? - запитала Соня.
- Е, катався на вихорі, а потім дай, думаю, зайду. Знаєш, мені в лісі так самотньо.
- Ух ти! На вихорі! А я на санчатах люблю. З гірки. Або на лижах.
- Е, на вихорі краще, - запевнило дівчинку чудовисько.
4. Словникова робота.
Натхнення — стан людини, що характеризується піднесенням її творчих сил, активізацією всіх психічних процесів.
Неоковирний — вайлуватий, неповороткий, незграбний.
Ошелешена — надзвичайно здивована, вражена.
Вихор — рвучкий круговий рух вітру.
Бас — низький чоловічий голос.
5. Виконай візкультхвилинку.
6. Виконай тести за посиланням.
7. Ви молодці!
Немає коментарів:
Дописати коментар