Тема: Григір Тютюнник. Біла мара.
1. Підготуйся до читання. Прочитай скоромовку спочатку пошепки, потім голосно, потім швидко декілька разів.
Народився Григір Тютюнник (1931-1980) на Полтавщині. Дідівська хата, старовинна, велика, стояла над шляхом, що веде до Гадяча. У базарні дні проїжджі зупинялися тут перепочити, напоїти коней, поговорити.
1. Підготуйся до читання. Прочитай скоромовку спочатку пошепки, потім голосно, потім швидко декілька разів.
2. Біографічна довідка.
ГРИГІР ТЮТЮННИК
Народився Григір Тютюнник (1931-1980) на Полтавщині. Дідівська хата, старовинна, велика, стояла над шляхом, що веде до Гадяча. У базарні дні проїжджі зупинялися тут перепочити, напоїти коней, поговорити.
У юні роки на долю Григора випало багато тяжких випробувань. Він знав, що таке біль, поневіряння, холод і голод, несправедливість. Тому у своїх творах він уболівав за людину і відчував її так, за його словами, як рана сіль.
Твори Григора Тютюнника вирізняються своєрідним баченням світу, є сяючою перлиною в українській літературі. Герої творів, їхні характери, події вражають читача, залишають у пам'яті й серці глибокий слід.
Письменник завжди схилявся перед красою світу, прагнув до любові й гармонії у всьому: у взаєминах між людьми, у ставленні до роботи, до природи, - а коли не знаходив цього, глибоко страждав і готовий був боротися проти людської байдужості, духовного убозтва. Це й ставало темою багатьох його творів. А тему своїх творів Григір Тютюнник чітко сформулював сам: «Найдорожчою темою, а отже, й ідеалом, для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших їхніх виявах». Людей з такою душею письменник змалював у своїх творах.
3. Прочитай оповідання Г. Тютюнника "Біла мара" с. 123 - 127.
Не було ще такого літнього ранку, - хіба вже каміння з неба, - щоб дід Арсен, прозваний Бушлею, всидів дома. Де там! Як тільки над обрієм зажевріє велика досвітня зоря, вже Арсен на ногах. Почепить через плече стару шкіряну торбу з вареним зерном, що пахне кутею (рибі на принаду), убгає в кишеню круглу бляшану баночку з великими й малими рибальськими гачками, вудки в руки і - гайда до річки. Йде помалу, бо, як сам каже, ноги вже не козацькі - болять од старості.
А надворі світає й світає. На луках туманець при самій траві стелеться, лелеки вздовж болота походжають - як матроси: у чорних штанях та білих-пребілих сорочках. Походжають, походжають на своїх тонких та довгих ногах, потім, дивись, ізнявся котрийсь, полетів, а в червоному дзьобі - жабеня: дітям своїм, лелеченятам, сніданок поніс.
- Ба! - скаже тоді Арсен, задерши голову до лелеки. - Ухопив, кажеш? Ну неси, неси, погодуй своїх голопуцьків.
І чимчикує собі далі. Вудки на плечі колих-колих, гачки в баночці брязь-брязь... Уже й до річки недалеко. Вологою з лісу потягло та мокрою глиною з круч. На річці теж туман. Та такий густий, що й води крізь нього не видно, а тільки чути, як вона шепелявить у кущах верболозу - течія сильна.
- Кахи, кахи! - закашляє Арсен, бо важко йому в тумані дихати. А з-нід кручі котрийсь ранній рибалка: - Ану, діда, не кашляйте лишень, бо всю рибу порозганяєте! - жартує. Постоїть Арсен трохи під кручею, погомонить з рибалкою та й покашляє далі. Тільки-но вибухає Арсен своє «кахи!», так поперед нього або сонний заєць підскочить і дремене геть, або припутень з гнізда зірветься, або вепр злякано хрокне й затріщить сухим хмизом, тікаючи... Бояться лісовики дідового кашлю.
Іти Арсенові недалеко: до того місця, де верба у вода впала, як він був ще молодий. Упала та й досі лежить, бо таки міцно вчепилася корінням за кручу.
Якої тільки риби не водиться біля тої верби дідової! Вдень соми-вусачі в корчакуватому гіллі сплять, уночі вайлуваті лящуки та дужі, як воли, коропи поміж тим гіллям нишпорять, смакуючи варене зерно, що його на дно сипле для принади. А вранці ще й прудкі краснопері в'язі навідуються - то ж ловиться Арсенові рибка щоднини.
Тільки одного разу не прийшов Бушля до річки. Усі рибалки, що вудили в той ранок, страх як здивувалися. Міркували і сяк і так: може, занедужав старий, може, заспав, бо в таких літах на зорі тільки й спиться, а вночі думки всякі в голову лізуть та привиди - старече безсоння. Аж воно не захворів Арсен і не заспав.
А сталося от що.
Вставши, як завжди, раненько, прихопив Арсен своє рибальське начиння та й пішов з двору. На небі, поміж хмарами, ще висів блідий ріжок місяця, а на сході вже біліла вузенька смужка світанку. Арсен пристояв біля повітки, обмірковуючи, що його робити: прийти до річки в отаку рань - поплавків на воді ще не буде видно, до того ж попереду Крута балка. Про цю балку він за все своє життя наслухався таких жахів, що й зараз, на старості, побоювався вночі тієї чорної прірви при самій стежці до річки. То бачили в ній вовка, що
ніс на спині ягня, то чули, як там щоночі плакав або реготав пугач на самотньому всохлому кленові... Арсен знав, що все те могло бути, знав і те, що справжній страх не такий уже й страшний, як вигаданий. Тож, зміркувавши так, вирішив іти: що буде, те й буде.
- Ну-ну! - сказав ледве чутно, бо губи йому звело од страху. - Паняй своєю дорогою, м-мара нещасна!
«Мара» зупинилася, пристояла трохи і знову рушила на Арсена.
- Свят, свят! - прошепотів старий за давньою звичкою і позадкував - швидше, й швидше, й швидше. Тоді окрутнувся на одній нозі, так що ледве не впав ноги ж таки не козацькі, - й побіг до села, раз по раз озираючись на те биче чудовисько, доки його й зовсім не стало видно.
Біля крайніх хат зупинивсь і довго одхекувався. Тим часом надворі майже геть розвиднілося. З димарів поміж садами то там, то там піднімалися вгору червонуваті напроти сходу сонця дими - затопили люди печі.
- Що ж то воно за мара була? - сказав уголос Арсен і, повагавшись, рушив стежкою до річки: люже, приверзлося? Може, там нічого й не було?
Проте не зробив і десяти кроків, як знову зупинився: «мара» поволеньки повзла йому назустріч... Ось вона все ближче й ближче... Цоп - стала, хрокнула тихенько. Арсен підступив до неї кроків зо два-три, маючи вудки напоготові, придивився пильненько і раптом затіпався од хрипкого старечого реготу. То була газета, проткнута в кількох місцях сизими голками, а з-під неї стримів гострий їжачий писок.
- То це ти, парубче, лякаєш діда, ге ж? - похлинаючись реготом, вимовив Арсен. - На гніздо собі тягнеш, чи що?
Їжак сердито хрокнув, обминув старого й поволік газету до села. Слідом за ним, поклавши вудочки на плече, потупцяв і Арсен. Бо яка ж теперечки риболовля, як оно вже сонце з-за пруга вихопилося, а до річки ще йти та йти!
- Чого це ти сьогодні так рано вернувся? - здивувалася Арсениха, коли Арсен, поклавши вудки на кілочки під стріхою, висипав курям варене зерно.
- Та... - сховав очі під кошлатими бровами Арсен. Води прибуло багато. Який же кльов, як вода прибуде? Ніякого...
І пішов у хлівець на сіно досипати недоспаної ночі.
4. Словникова робота.
Писок - тут: мордочка.
Пруг - край чого-небудь; тут: лілія горизонту.
Припутень - великий лісовий голуб.
Мара - істота чи предмет, що уявляється комусь; привид.
5. Складння плану до тексту. Розташуй пункти палну у правильній послідовності. Спробуй свої сили, а потім скористайсяя підказкою нижче.
6. Відпочинь. Виконай руханку.
7. Виконай тести за посиланням.
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSchYBJYUeH6nWuPNtg485cHOY13dRc9VrY5ZsMy86063jYKvA/viewform?usp=pp_url
8. Дякую за роботу. Ти молодець!
3. Прочитай оповідання Г. Тютюнника "Біла мара" с. 123 - 127.
БІЛА МАРА
А надворі світає й світає. На луках туманець при самій траві стелеться, лелеки вздовж болота походжають - як матроси: у чорних штанях та білих-пребілих сорочках. Походжають, походжають на своїх тонких та довгих ногах, потім, дивись, ізнявся котрийсь, полетів, а в червоному дзьобі - жабеня: дітям своїм, лелеченятам, сніданок поніс.
- Ба! - скаже тоді Арсен, задерши голову до лелеки. - Ухопив, кажеш? Ну неси, неси, погодуй своїх голопуцьків.
І чимчикує собі далі. Вудки на плечі колих-колих, гачки в баночці брязь-брязь... Уже й до річки недалеко. Вологою з лісу потягло та мокрою глиною з круч. На річці теж туман. Та такий густий, що й води крізь нього не видно, а тільки чути, як вона шепелявить у кущах верболозу - течія сильна.
- Кахи, кахи! - закашляє Арсен, бо важко йому в тумані дихати. А з-нід кручі котрийсь ранній рибалка: - Ану, діда, не кашляйте лишень, бо всю рибу порозганяєте! - жартує. Постоїть Арсен трохи під кручею, погомонить з рибалкою та й покашляє далі. Тільки-но вибухає Арсен своє «кахи!», так поперед нього або сонний заєць підскочить і дремене геть, або припутень з гнізда зірветься, або вепр злякано хрокне й затріщить сухим хмизом, тікаючи... Бояться лісовики дідового кашлю.
Іти Арсенові недалеко: до того місця, де верба у вода впала, як він був ще молодий. Упала та й досі лежить, бо таки міцно вчепилася корінням за кручу.
Тільки одного разу не прийшов Бушля до річки. Усі рибалки, що вудили в той ранок, страх як здивувалися. Міркували і сяк і так: може, занедужав старий, може, заспав, бо в таких літах на зорі тільки й спиться, а вночі думки всякі в голову лізуть та привиди - старече безсоння. Аж воно не захворів Арсен і не заспав.
А сталося от що.
Вставши, як завжди, раненько, прихопив Арсен своє рибальське начиння та й пішов з двору. На небі, поміж хмарами, ще висів блідий ріжок місяця, а на сході вже біліла вузенька смужка світанку. Арсен пристояв біля повітки, обмірковуючи, що його робити: прийти до річки в отаку рань - поплавків на воді ще не буде видно, до того ж попереду Крута балка. Про цю балку він за все своє життя наслухався таких жахів, що й зараз, на старості, побоювався вночі тієї чорної прірви при самій стежці до річки. То бачили в ній вовка, що
ніс на спині ягня, то чули, як там щоночі плакав або реготав пугач на самотньому всохлому кленові... Арсен знав, що все те могло бути, знав і те, що справжній страх не такий уже й страшний, як вигаданий. Тож, зміркувавши так, вирішив іти: що буде, те й буде.
* * *
Крута балка починалася одразу ж за селом. На підході до неї Арсен, обзиваючи себе «боягузом» та «як малою дитиною», стишив ходу й ступав майже нечутно. Місяць стояв низько, вже не зазирав у балку, тому в ній панувала темрява і чаїлася якась недобра тиша. Аж раптом попереду, неподалік од Арсена, щось завовтузилося й зашелестіло. Старий зупинився і, затамувавши подих, уп'явся очима в те місце, звідки чулася вовтузня. Незабаром з балки виповзло на стежку щось біле, як шмат полотна. Завмерло на хвилю, потілі обернулося на місці й посунуло просто на Арсена. Відчуваючи, як по спині мурахами побіг морозець, Арсен хутко скинув з плеча вудки й наставив їх перед себе. - Ну-ну! - сказав ледве чутно, бо губи йому звело од страху. - Паняй своєю дорогою, м-мара нещасна!
«Мара» зупинилася, пристояла трохи і знову рушила на Арсена.
- Свят, свят! - прошепотів старий за давньою звичкою і позадкував - швидше, й швидше, й швидше. Тоді окрутнувся на одній нозі, так що ледве не впав ноги ж таки не козацькі, - й побіг до села, раз по раз озираючись на те биче чудовисько, доки його й зовсім не стало видно.
Біля крайніх хат зупинивсь і довго одхекувався. Тим часом надворі майже геть розвиднілося. З димарів поміж садами то там, то там піднімалися вгору червонуваті напроти сходу сонця дими - затопили люди печі.
- Що ж то воно за мара була? - сказав уголос Арсен і, повагавшись, рушив стежкою до річки: люже, приверзлося? Може, там нічого й не було?
Проте не зробив і десяти кроків, як знову зупинився: «мара» поволеньки повзла йому назустріч... Ось вона все ближче й ближче... Цоп - стала, хрокнула тихенько. Арсен підступив до неї кроків зо два-три, маючи вудки напоготові, придивився пильненько і раптом затіпався од хрипкого старечого реготу. То була газета, проткнута в кількох місцях сизими голками, а з-під неї стримів гострий їжачий писок.
- То це ти, парубче, лякаєш діда, ге ж? - похлинаючись реготом, вимовив Арсен. - На гніздо собі тягнеш, чи що?
Їжак сердито хрокнув, обминув старого й поволік газету до села. Слідом за ним, поклавши вудочки на плече, потупцяв і Арсен. Бо яка ж теперечки риболовля, як оно вже сонце з-за пруга вихопилося, а до річки ще йти та йти!
- Чого це ти сьогодні так рано вернувся? - здивувалася Арсениха, коли Арсен, поклавши вудки на кілочки під стріхою, висипав курям варене зерно.
- Та... - сховав очі під кошлатими бровами Арсен. Води прибуло багато. Який же кльов, як вода прибуде? Ніякого...
І пішов у хлівець на сіно досипати недоспаної ночі.
4. Словникова робота.
Писок - тут: мордочка.
Пруг - край чого-небудь; тут: лілія горизонту.
Прірва - провалля із стрімкими урвищами по краях, велика і глибока яма або яр; стрімке урвище.
Завовтузитися - не сидіти спокійно; соватися.
Корчаткуватий - який має кривий, сучкуватий стовбур (про дерево).
Вайлуватий - незграбний, неповороткий, повільний у рухах.
Голопуцьок - безпере пташеня.
Повітка - господарське приміщення для утримання домашніх тварин або зберігання різного майна.
Мара - істота чи предмет, що уявляється комусь; привид.
5. Складння плану до тексту. Розташуй пункти палну у правильній послідовності. Спробуй свої сили, а потім скористайсяя підказкою нижче.
Підказка
*
*
*
*
*
*
*
6. Відпочинь. Виконай руханку.
7. Виконай тести за посиланням.
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSchYBJYUeH6nWuPNtg485cHOY13dRc9VrY5ZsMy86063jYKvA/viewform?usp=pp_url
8. Дякую за роботу. Ти молодець!
Немає коментарів:
Дописати коментар