Тема: Повість
– казка. Віктор Близнець. Земля світлячків (уривки). 2 з 2.
- Сьогодні ми з тобою продовжуємо працювати над повістю-казкою Віктора Близнеця "Земля світлячків".
1. Пригадай.
Повість-казка - це авторський твір, з чарівним сюжетом, довгою історією і великим числом казкових героїв, яких не існує в реальному житті.
Повість-казка приклади: "Вінні-Пух" Алан Мілн, "Малюк і Карлсон" Астрід Ліндгрен, "Пригоди Чиполліно" Джанні Родарі, "Піноккіо" Карло Коллоді, "Місце для дракона" Юрія Винничука.
Повість-казка ставить перед читачем більш складну задачу, ніж просто казка: на прикладі вигаданої ситуації автор пропонує читачеві розібратися в людських відносинах, навчитися розрізняти погане і хороше в характерах і вчинках героїв. Повість-казка, з одного боку, створює уявний світ, а з іншого боку, розповідає про світ реальний. Поєднання казковості і реалістичності і визначає специфіку цього різновиду літературної казки.
- Сьогодні ми з тобою продовжуємо працювати над повістю-казкою Віктора Близнеця "Земля світлячків".
1. Пригадай.
Що таке повість-казка?
Повість-казка - це авторський твір, з чарівним сюжетом, довгою історією і великим числом казкових героїв, яких не існує в реальному житті.
Повість-казка приклади: "Вінні-Пух" Алан Мілн, "Малюк і Карлсон" Астрід Ліндгрен, "Пригоди Чиполліно" Джанні Родарі, "Піноккіо" Карло Коллоді, "Місце для дракона" Юрія Винничука.
Повість-казка ставить перед читачем більш складну задачу, ніж просто казка: на прикладі вигаданої ситуації автор пропонує читачеві розібратися в людських відносинах, навчитися розрізняти погане і хороше в характерах і вчинках героїв. Повість-казка, з одного боку, створює уявний світ, а з іншого боку, розповідає про світ реальний. Поєднання казковості і реалістичності і визначає специфіку цього різновиду літературної казки.
2. Попрацюй над скоромовкою.
Прочитай 2-3 рази скоромовку. Перший раз пошепки, другий раз голосно, третій раз швидко.
3. Вправа для швидкочитання.
4. Дочитай, або дослухай повість-казку Віктора Близнеця "Земля світлячків".
Видно, у Варсави вже зібралися і ще хтось мав надійти, бо під березою стояла дерев'яна табличка з написом: «Ласкаво прошу, заходьте до мого корча».
«Він просто молодець, - думав про Варсаву Сиз, спускаючись у знамениті катакомби професора. - Ми всі стомились, ми геть розморились від сонця і, якби ще посиділи там нагорі... А тут, в підземному затишку, та ще такому, як у професора, хоч трохи відпочинеш».
Мармусію пропустили вперед - крутими сходами вниз, а потім зайшли Хвороща, Вертутій, Чублик і Сиз.
Не помилились: у Варсави сиділи майже всі стовуси й тривуси, дорослі й малі, не кажучи вже про його учнів-лунаристів. Лихо - воно збирає докупи людей.
Тут, очевидно, довгенько вже точилась серйозна розмова. І коли Сиз пройшов між рядами до стін і сів на м'який диванчик, він зразу розстебнув комірця, блаженно зітхнув і сказав: «Ну от і все - як дома!». Справді, в цьому розкішному підземеллі (професор називав його «Лунарний зал») все нагадувало Сизові рідний музей: на стінах горіли світлячки, його світлячки, які він подарував колись професорові на день народження. Величезний купол залу губився в темряві, десь над головою, а внизу, якраз посередині, відливало чистою синьо-голубою водою невелике підземне озеро. На озері був острівець, до нього з берега нависав дерев'яний місток. Професор Варсава у своїй білій мантії, босий проходив скрипучим містком на той острівець, сідав на лавчині під високим горіхом (а живий волоський горіх ріс на цьому ж острові). Звідси починав заняття з лунаристами.
Зараз усе було, як на тих підземних уроках. Трохи замкнутий, таємничий Варсава сидів на своєму острівці (а ще він любив, щоб коло нього палало невелике лагідне вогнище), на стінах горіли лісові світлячки, в зачі стояла тиша, було прохолодно й сутінно, тільки сиділи перед професором не самі лунаристи, а все населення Довгих озер.
Велась тяжка рада: як боронити себе від навали печерних? Професор Варсава подав знак - хай скажуть своє слово Сиз і Чублик, вони бачили розбійників зблизька, вони рятувалися від них.
Встали Сиз і Чублик, разом ступили до містка.
Тепер Варсава крізь три пари окулярів дивився на них з острова, а вони з берега - на Варсаву, на його спокійне незгасаюче вогнище під горіхом.
Сиз і Чублик почали з того, як вони королівським кроком йшли через ліс, і як над головою у них з громом і гулом блиснув чорний вогонь, і як заскрипіло усім болючим нутром загибле дерево.
Тут професор (при слові чорний вогонь) зняв першу пару окулярів і для чогось протер їх.
Далі йшла розповідь про те, як вони рятувалися під водою і як ватага печерних бігла сушею понад берегом, а до річки боялися підступитися. (Професор зняв другу пару окулярів і сказав: «Ага»). Ну й нарешті Сиз повідав про свої не вельми веселі пригоди в підземних катакомбах і про те, як він лякав розбійників живим вогнем свого світлячка. Тут професор ляснув себе по коліну, зняв треті окуляри і голосно вимовив: «Ага! Я так і думав!».
Професор швидко встав, напнув білу мантію і тихим, але врочистим голосом звернувся до лісового народу, до всіх стовусів і тривусів, які в глибокій мовчанці сиділи перед ним по той бік озера:
- Чому так ведеться в лісі, чому так буває на зелених лугах? - почав казати Варсава. - Гляньте видющим оком: кульбаба народжує сто пушинок, в кожній голівці по сто пушинок, і посилає їх великими хмарами за вітром. Біла тополя народжує тисячі пушинок, у кожній пучці тисяча тисяч пушинок, і посилає їх ще більшою хмарою за вітром. А настає весна, і на лузі - з білої пухової заметілі! - народжується тільки одна кульбаба і тільки одна або дві-три тополинки. Чому так густо плодить восени, надміру перебавлено й густо, і чому весною сходить так мало, розумно мало, щоб кожне стебло вільно овівалося вітром? Чому так буває в лузі, чому так ведеться в лісі? Гляньте видющим оком!
Варсава дмухнув на білу голівку кульбаби, пух злетів над ним густою хмаркою і маленькими парашутиками понісся, погойдався над його острівцем. І тут мовчазні стовуси й тривуси побачили: розлітаючись, пух завертав до вогнища, ніби його тягнуло туди силою і вкручувало в гарячі язики полум'я. А вся хмарка полинула, погойдалася далі до озера і встелила білими пушинками воду, де їх тут же виловлювала якась дрібна підземна риба. І лише зовсім небагато парашутиків, мабуть, із найважчими зернятами, не полетіли далеко, а сіли тут же на острівці, щоб зійти весною, якщо буде їм вогко й тепло, новими ясно-жовтими квітами.
- Про що нам промовляє правічна мати-кульбаба? звернувся до мовчазного товариства Варсава. - Вона промовляє до нас: все, що виплоджується зайве, все надмірне в лісі й на зеленому лузі, гине або в глибокій воді, - він показав на озеро, - або на суші, - він показав на втоптану стежку, - або у чистому вогнищі.
- Мудро! - вигукнув Сиз. - Мудро ви сказали, вчителю! Я зрозумів вас, вчителю! І от що придумав: кручу! Кручу для ворогів! І облогу з живого вогню! Після вечірнього дзвону хай усі приходять до озера! Всі, всі збираймось гуртом, усім лісовим народом!
Катакомба - підземна печера з довгими заплутаними ходами.
5. Відпочинь.
6. Виконай тести за посиланням.
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLScsCevOfXI-qGCRA6XzQpNnrCR9mMgBXMxOWfIl7n1xjBETuA/viewform?usp=pp_url
4. Дочитай, або дослухай повість-казку Віктора Близнеця "Земля світлячків".
Видно, у Варсави вже зібралися і ще хтось мав надійти, бо під березою стояла дерев'яна табличка з написом: «Ласкаво прошу, заходьте до мого корча».
«Він просто молодець, - думав про Варсаву Сиз, спускаючись у знамениті катакомби професора. - Ми всі стомились, ми геть розморились від сонця і, якби ще посиділи там нагорі... А тут, в підземному затишку, та ще такому, як у професора, хоч трохи відпочинеш».
Мармусію пропустили вперед - крутими сходами вниз, а потім зайшли Хвороща, Вертутій, Чублик і Сиз.
Не помилились: у Варсави сиділи майже всі стовуси й тривуси, дорослі й малі, не кажучи вже про його учнів-лунаристів. Лихо - воно збирає докупи людей.
Тут, очевидно, довгенько вже точилась серйозна розмова. І коли Сиз пройшов між рядами до стін і сів на м'який диванчик, він зразу розстебнув комірця, блаженно зітхнув і сказав: «Ну от і все - як дома!». Справді, в цьому розкішному підземеллі (професор називав його «Лунарний зал») все нагадувало Сизові рідний музей: на стінах горіли світлячки, його світлячки, які він подарував колись професорові на день народження. Величезний купол залу губився в темряві, десь над головою, а внизу, якраз посередині, відливало чистою синьо-голубою водою невелике підземне озеро. На озері був острівець, до нього з берега нависав дерев'яний місток. Професор Варсава у своїй білій мантії, босий проходив скрипучим містком на той острівець, сідав на лавчині під високим горіхом (а живий волоський горіх ріс на цьому ж острові). Звідси починав заняття з лунаристами.
Зараз усе було, як на тих підземних уроках. Трохи замкнутий, таємничий Варсава сидів на своєму острівці (а ще він любив, щоб коло нього палало невелике лагідне вогнище), на стінах горіли лісові світлячки, в зачі стояла тиша, було прохолодно й сутінно, тільки сиділи перед професором не самі лунаристи, а все населення Довгих озер.
Велась тяжка рада: як боронити себе від навали печерних? Професор Варсава подав знак - хай скажуть своє слово Сиз і Чублик, вони бачили розбійників зблизька, вони рятувалися від них.
Встали Сиз і Чублик, разом ступили до містка.
Тепер Варсава крізь три пари окулярів дивився на них з острова, а вони з берега - на Варсаву, на його спокійне незгасаюче вогнище під горіхом.
Сиз і Чублик почали з того, як вони королівським кроком йшли через ліс, і як над головою у них з громом і гулом блиснув чорний вогонь, і як заскрипіло усім болючим нутром загибле дерево.
Тут професор (при слові чорний вогонь) зняв першу пару окулярів і для чогось протер їх.
Далі йшла розповідь про те, як вони рятувалися під водою і як ватага печерних бігла сушею понад берегом, а до річки боялися підступитися. (Професор зняв другу пару окулярів і сказав: «Ага»). Ну й нарешті Сиз повідав про свої не вельми веселі пригоди в підземних катакомбах і про те, як він лякав розбійників живим вогнем свого світлячка. Тут професор ляснув себе по коліну, зняв треті окуляри і голосно вимовив: «Ага! Я так і думав!».
Професор швидко встав, напнув білу мантію і тихим, але врочистим голосом звернувся до лісового народу, до всіх стовусів і тривусів, які в глибокій мовчанці сиділи перед ним по той бік озера:
- Чому так ведеться в лісі, чому так буває на зелених лугах? - почав казати Варсава. - Гляньте видющим оком: кульбаба народжує сто пушинок, в кожній голівці по сто пушинок, і посилає їх великими хмарами за вітром. Біла тополя народжує тисячі пушинок, у кожній пучці тисяча тисяч пушинок, і посилає їх ще більшою хмарою за вітром. А настає весна, і на лузі - з білої пухової заметілі! - народжується тільки одна кульбаба і тільки одна або дві-три тополинки. Чому так густо плодить восени, надміру перебавлено й густо, і чому весною сходить так мало, розумно мало, щоб кожне стебло вільно овівалося вітром? Чому так буває в лузі, чому так ведеться в лісі? Гляньте видющим оком!
Варсава дмухнув на білу голівку кульбаби, пух злетів над ним густою хмаркою і маленькими парашутиками понісся, погойдався над його острівцем. І тут мовчазні стовуси й тривуси побачили: розлітаючись, пух завертав до вогнища, ніби його тягнуло туди силою і вкручувало в гарячі язики полум'я. А вся хмарка полинула, погойдалася далі до озера і встелила білими пушинками воду, де їх тут же виловлювала якась дрібна підземна риба. І лише зовсім небагато парашутиків, мабуть, із найважчими зернятами, не полетіли далеко, а сіли тут же на острівці, щоб зійти весною, якщо буде їм вогко й тепло, новими ясно-жовтими квітами.
- Про що нам промовляє правічна мати-кульбаба? звернувся до мовчазного товариства Варсава. - Вона промовляє до нас: все, що виплоджується зайве, все надмірне в лісі й на зеленому лузі, гине або в глибокій воді, - він показав на озеро, - або на суші, - він показав на втоптану стежку, - або у чистому вогнищі.
- Мудро! - вигукнув Сиз. - Мудро ви сказали, вчителю! Я зрозумів вас, вчителю! І от що придумав: кручу! Кручу для ворогів! І облогу з живого вогню! Після вечірнього дзвону хай усі приходять до озера! Всі, всі збираймось гуртом, усім лісовим народом!
Катакомба - підземна печера з довгими заплутаними ходами.
5. Відпочинь.
6. Виконай тести за посиланням.
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLScsCevOfXI-qGCRA6XzQpNnrCR9mMgBXMxOWfIl7n1xjBETuA/viewform?usp=pp_url
Дякую за роботу. Ти молодець!
Немає коментарів:
Дописати коментар