03.04. Літературне читання

Тема: Олександр Довженко. Зачарована Десна (уривки)

1. Робота із скоромовкою.

- Подивись відео 1 раз
- Повторюй скоромовку разом з відео 3 рази.

 2. Ознайомся з короткою біографією письменника на с. 103 (нижче)

Олександр Довженко (1894-1956) 

Народився на Чернігівщині в сім'ї хлібороба. Маленький Сашко змалечку любив рідну землю. Батько й мати були неписьменні, а дід, колишній чумак, умів читати. У сім'ї любили жарти, цінували дотепне слово. 

Олександр Довженко відомий усьому світу як кінорежисер, сценарист, актор. Він вважав, що митець покликаний показувати світові, що є прекрасним, що прекрасне є найбільшим і найвеличнішим з усіх благ. Таким величним і прекрасним благом є життя, щастя людини. Життя і в радості, і в смутку треба цінувати. Цінувати кожну його мить. Прикро, як говорив Олександр Довженко, що «так багато краси марно проходить мимо наших очей». 

3. Прочитай уривки з автобіографічної кіноповісті Олександра Довженка на с. 104 - 106 (нижче)

Кіноповість - це повість, що створена для постановки кінофільму. 

Зачарована Десна

Збирались ми на косовицю завжди довго. Вже було сонце зайде, а ми ще збираємось. Що клопоту, а лайки, мати лає когось, потім, побачивши мене, як заголосить: 

-Уже на возі, ой!.. Малого хоч би не брали! Комарі з'їдять! 

- Не з'їдять, цілий буде, - сердиться батько. 

- Так утопиться в Десні, от щоб я пропала, втопиться!

 - Не втоплюся, мамо! 

- Невіглас! Упадеш там з кручі в прірву, ой лихо мені!

 - Ну, мамо, чого б я падав з кручі... годі...- я трохи не плачу.

 - Так косою заріжешся. Кажи, будеш плигати поміж косами?

 - Не буду! Ой їй же ти богу - не буду! 

- Брешеш! Сашечко, останься дома, - благає мене мати. 

- Там так страшно в кущах!

 - Не страшно, мамо. 

- Там же ями в озерах! 

- Я не полізу в яму. 

- Та гадюки там у лісі, ой!

 -Ну, мамо, годі... ат! 

- Не їдь-бо, синочку. Не пускайте його!.. 

   На моє щастя, на материні прохання ніхто не звертає уваги. Батько востаннє оглядає воза.

 - Чи все взяли, що треба? 

   Все взяли: картоплю, цибулю, огірки, хліб, казан, велику дерев'яну миску, волок, рядно, косарський прилад, граблі - все вже на возі.

   І ось відчиняються ворота, мати хреститься і щось приказує, коні рушають - ми їдемо. 

   Я не оглядаюсь. Коло хати мати-зозуля кує мені розлуку. Довго-довго, не один десяток років буде проводжати мене мати, дивлячись крізь сльози на дорогу, довго хреститиме мені слід і стоятиме з молитвами на зорях вечірніх і ранішніх, щоб не взяла мене ні куля, ні шабля, ні наклеп лихий.

   Довго вириватимусь я в дорогу, поспішаючи в тривожну далечінь. Прощання перейде колись у картини мої, розлука зів'є собі гніздо в моєму серці. Всі покидатимуть когось і поспішатимуть назустріч невідомому, і комусь буде жаль. Тільки я ще нічого не знаю про се.

    Я лежу на возі. Навколо, спинами до мене, дід і батько з косарями. Мене везуть у царство трав, річок і таємничих озер. Віз наш увесь дерев'яний: дід і прадід були чумаками, а чумаки не любили заліза, бо воно, казати, притягає грім. До Десни верстов п'ять дуже складної дороги. Переїхати треба дві великі калюжі з гнилицями, що ніколи не висихали, два мости, потім знову одну гнилицю, потім два хутори з собаками і село Мале Устє по вузесеньких вуличках, далі треба їхати вздовж річки крутим берегом і боятись, щоб не перекинутись у воду, потілі треба було брати праворуч униз і з розгону - через річечку бродом, далі на гору і з гори, і знов на гору і з гори, а далі праворуч раз і другий, і знов понад річкою між осик і дубів, і вже аж там, над самою Десною, було моє царство. (...)

    Чумацький віз тихо рипить піді мною, а в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу. Дивлюсь я на моє небо і повертаю з возом і косарями праворуч і ліворуч, і зоряний всесвіт повертає разом з налш, і я непомітно лину в сон, щасливий. 

    Прокидаюсь на березі Десни під дубом. Сонце високо, косарі далеко, коси дзвенять, коні пасуться. Пахне в'ялою травою, квітами. А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс - все блищить і сяє на сонці. Стрибаю з кручі в пісок до Десни, миюся, п'ю воду. Вода, ласкава, солодка. П'ю ще раз, убрівши по коліна і витягнувши шию, як лошак, потім стрибаю на кручу і гайда по сінокосу. І вже я не ходжу, а тільки літаю, ледве торкаючись лугу. Вбігаю в ліс - гриби. У лози - ожина. В кущі - горіхи. В озері воду скаламучу - риба. 

 Отак я раюю днів два або три, аж поки не скосять траву. 

4. Розглянь ілюстрацію до твору.

— Кого художник зобразив на ілюстрації? Які кольори він використав?

— Який настрій вони створюють? Як передають характер твору?

— Які рядки твору проілюстрував художник?

— Які відчуття викликає ілюстрація?

5. Словникова робота.

- У тексті тобі зустрілися слова, значення яких ти не знаєш. Прочитай їх уважно.

Волок — мотузок, за допомогою якого перетягують копиці сіна або колоди з одного місця в друге.

Рядно — вид простирадла або покривала з ряднини.

Висип — смуга нанесеного водою піску.

Невіглас — неосвічена, незнаюча людина; неук.

Верства - тут: давня назва міри віддалей. 

Гнилиця - невелика ділянка землі з мулом, яка не засихає.

6. Виконай вправу для зняття напруги з очей.

7. Виконай тести за посиланням.
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSeWS1HzNrOo1_F-BLMfr8PLVRaAUBg3Sy4om_2HzbmztkrCcQ/viewform?usp=pp_url

8. Ви молодці!