29.05 Літературне читання

Загублені рукавички

    Товаришів у мене багато — у школі, в нашому класі й у сусідніх дворах. Але найбільше дружу з Ігорем. Ми живемо в одному будинку й навчаємося в одному класі, і сидимо за однією партою.
    Яка в нас дружба — судіть з такої пригоди.
    Коли похолодало й випав сніг, Ігореві, щоб не мерзли руки, купили зелені вовняні рукавички, м'якенькі й теплі-теплі.
   Я теж захотів такі самі. Мама купила й мені.
Одного разу на великій перерві ми кидалися сніжками. Як подзвонили на урок, припинили гру, забігли в клас, глянули — а в нас обох немає по рукавичці. У мене лівої, в Ігоря — правої.
Наступної перерви майже всім класом шукали. Перерили в шкільному дворі геть увесь сніг і не знайшли,
- Ну, де вона пропала? — сумував Ігор. — Тепер удома будуть лаяти....
- І мене лаятимуть.... — журився я.
   Після того вже й учителів мало слухали на уроках. Усе думали про загублені рукавички і про те, як пояснити вдома, де вони поділися.
"А що, як віддати йому свою рукавичку? — раптом подумав я. — У нього ж права, в мене — ліва. Якраз і буде пара!.."
Авжеж, так і зроблю — віддам свою. Тоді вдома не дізнаються, що він загубив, і не лаятимуть. Але якщо вже віддавати Ігореві свою рукавичку, то треба, щоб і він про це не знав!..
   Так і зробив, Наприкінці останнього уроку засунув тихцем рукавичку в Ігорів ранець, глибоко, на саме дно.
   Однак вийшло непередбачене, довелося самому дивуватися.
Коли я вдома виклав на стіл зі свого ранця книжки та зошити, то разом з ними витягнув і зелену вовняну рукавичку. Спершу подумав, що ми з Ігорем переплутали ранці. Таке вже не раз було, бо вони однакові. Щоб остаточно переконатися в тому, подивився на зошити. Ні, зошити мої. Значить, не переплутали. А як же тоді в мій ранець потрапила оця рукавичка? Адже я добре пам'ятаю, що засовував її не у свій, а в Ігорів.
Стривай, стривай, рукавичка ж із правої руки! Тепер усе ясно... виявляється, Ігор теж хотів мене виручити й засунув у мій ранець свою рукавичку. 

   От сміхота, от комедія!..
   Хапаю рукавичку й мерщій до Ігоря. Тільки відчинив двері, відчиняються навпроти і його. Я тримаю зелену вовняну рукавичку, а в нього у руці така ж...

(За Борисом Комаром)