12.05 Літературне читання

Тема: Повість – казка. Віктор Близнець. Земля світлячків (уривки). 1 з 2.

- Любий друже,сьогодні ми з тобою ознайомимося з повістю - казкою Віктора Близнеця "Земля світлячків".

1. Підготовка до читання. Артикуляційна гімнастика.

2. Біографічна довідка.

    Віктор Близнець (1933-1981) народився на Кіровоградщині. Він писав для дітей повісті-казки, серед яких - «Земля світлячків». У ній головними персонажами є лісові чоловічки стовуси й тривуси, які борються І з печерними приблудами на чолі зі страхо'' виськом Магавою Першим. Хранитель музею, колекціонер світлячків Сиз XII, його сестра Мармусія, друг Вертутій з онуком Чубликом, професор Варсава та багато інших героїв опиняються в самісінькому центрі неймовірних пригод, визволяючи землю світлячків від ворогів. Повість-казка - великий за обсягом літературний твір. У ньому описано кілька подій з життя персонажів і багато вигадки. Твору властиві ті ознаки, що й казці. 

3. Прочитай першу половину повісті-казки Вікторя Близнеця "Земля світлячків" с. 145 - 148, або прослухай на відео.

ЗЕМЛЯ СВІТЛЯЧКІВ 

(Уривки)

   Лісова річка винесла довбанки в озеро, а над озерними плесами ще дужче тягло димом і згариськом. Здалеку доносились вигуки, безладне перекрикування, чужі голоси. 

   Вертутій нахмурився, звелів швидше гребти до Сизового подвір'я; йому здавалося, що саме там коїться щось погане. 

   Густий дим, справді, вився над Сизовим корчем. Важку темну хмару несло над чистою водою. Тим часом... 

    Сиз плив собі на дні човна, як у сповитку. Та от усім єством, і слухом, і кінчиками вусів відчув, що близько його домівка і що там, у найрідніпшх стінах, корчиться і сичить від вогню живе дерево й кора. 

   Сиз підхопився, став у човні на ноги і ще з примруженими очима, ніби через хатній поріг, ступив з човна просто у воду. Добре, що вони підпливли до берега. В якомусь засліпленні, мілиною Сиз побрів через воду на берег, за ним стрибнула Мармусія, і вони вдвох, усе швидше й тривожніше, затупотіли сходами до корча. 

   У Сиза так і спалахнуло перед очима: «Світлячки... світлячки... музей... найбільша у світі колекція!». 

   Та диво: корч стояв цілий. Він тільки трохи пожух, зверху де-не-де взявся сизуватими латками згару.

   Стріла з чорним вогнем якогось заброди влучила в корч, і стара яворина вигоріла вся дотла, до найглибшого пракоріння в піску. Та спальню й підземні галереї вогонь не дістав - обкурені, потріскані при вході, вони залишилися все-таки цілі.  

   «Де вони взялись на нашу голову? - думав про волохатих страховиськ Чублик. - Ми так добре жили собі над нашими озерами. Дядько Хвороща садив на городі свої дивацькі дині, дядько Сиз вирощував світлячки, а мій дід збирався зробити такий млинок, щоб він крутився в повній тиші, без найменшого вітерця. І от вони вдерлись до нас, оці дикі, оці страшні потвори. Що їм треба тут?.. Мабуть, у тих печерних приблуд так заведено: де сила, вони обминають, де бачать, що подужають, - туди всією ордою. Та хіба ми слабкіші за них?». 

   Сиз, Вертутій, Мармусія дивились на спачений корч, на хмару-змію, яка присіла й сховалась у купі попелу, і тривожні думки снувались на їхніх стривожених обличчях. 

   Мармусія перша отямилась й рішуче сказача: «До вас, Вертутію! Коли б там, у вас, не походили оці брудні лаписька!».

   Давно такого не було на озерах: день стояв у розпалі, з неба смалило сонце, а дві купки стовусів і тривусів, замість того щоб відсипатися у прохолодних корчах, як їм призначено самою природою, вимахували веслами, надривалися, гнали човнами до Верхнього озера. 

   Гребля, піщаний берег Вертутія... 

   Те, що вони побачили на сірих кучугурах піску, не можна передати словом. 

   Млинки були поламані, потрощені, втоптані в пісок; видно, для сміху якийсь стовбило позбивав найспівучіті вітрячки, а на палиці порозвішував старі Вертутієві черевики, брилі, решета, казанки... Пісок було розтоптано й перекопано, лише затінені канали з водою і високу піщану фортецю дикий гурт обминув. 

   Хто-хто, а Сиз XII (дванадцятий) знов собі зауважив у думках: «Бояться, смертельно бояться печерні заброди навіть калюжки...». Не варт казати, як посірів, згорбився Вертутій, коли ходив потрощеним своїм царством серед паліччя вмовклих вітряків, де колись так розкошував. Він грізно відкашлювався і щось бурмотів стиха: «Кхем!.. В пень і колоду, це їм так не минеться!». 

   Зовсім іншу картину застали вони у Хворощі. 

   Веселий, невгамовний Хвороща саме вгощав - кого б ви думали? - одного з волохатих страшил. Як він його впіймав, не можу сказати. А тільки добре обкрутив вірьовкою, прив'язав сидьма до дерева - тут, на баштані. І прикотив цілу гору динь. І вгощав: просто в рота напихав йому соковитої м'якоті. 

   - Їж, їж, вражий гостонько, призволяйся! Нічого, не стогни, не одвертайся, мій кирпатунчик... Ось ми тобі солодкої, оцієї, слонової диньки. Будеш знати, як з вогнем вриватися на баштан!.. 

  Печерний сопів і мукав од страху, до вух заліплений динею, безтямно крутив головою.  Очі у нього лізли рогом. А світлий медовий сік капав з язика і струмочками біг на волохате пузо. 

   Вертутій не став дивитися на цю стравоїдну муку. Ножем розрубав туго затягнуту вірьовку, відпустив Хворощевого гостя, давши йому доброго стусана на дорогу. Звільнений розбійник з динею в зубах так припустив з баштану, що, здається, біг не по землі, а просто летів у повітрі. 

   Погомоніли й пристали на думку Сиза їхати до Варсави, там гуртом порадитись. 

4. Словникова робота. 

- Прочитай слова, значення яких тобі невідомі. Спробуй знайти їх всі в наступному завданні.

Довбанки - човни з цільного шматка деревини.
Згарисько - все, що погоріло у вогні.
Корч - пень, викорчуваний з корінням.
Сповиток - те, у що загортають немовля, – пелюшки із сповивачем.
3гар - залишки чого-небудь згорілого.
Пожух - утратив блиск, яскравість, потьмянів.
Баштан - ділянка поля, на якій вирощують кавуни, дині, гарбузи і т. ін.

5. Відпочинь.

6. Виконай тести за посиланням. 

https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLScUI0gBDQU73KBstgLuuj4UKN2LJgjh0ajoz7dvDpVggko-MQ/viewform?usp=pp_url

Дякую за роботу. Ти молодець!