15.05 Літературне читання

Тема: Твори зарубіжних письменників. Оповідання. Микола Носов. Мишкова каша (скорочено).

1. Підготуйся до читання. Попрацюй над скоромовкою.

2. Біографічна довідка.

   Микола Носов (1908-1976) народився в сім'ї актора естради. Дитинство пройшло в місті Ірпені, що під Києвом. Хоч жив і працював потім Микола Носов у Росії, чудово розмовляв українською мовою і вболівав за долю України. Усілі ВІДОМІ ЙОГО оповідання «Витівники», «Живий капелюх», «Огірки», «Чудові брюки», «Мишкова каша», «Городники», «Фантазери»... Та найбільшого визнання й любові маленьких читачів принесли їх авторові казкові пригоди Незнайка. А невеличке Квіткове місто у казкових розповідях про Незнайка і його друзів з річечкою, садами-городами змальоване саме з Ірпеня.

3. Прочитай (послухай відео) оповідання Миколи Носова "Мишкова каша".

МИШКОВА КАША

(Скорочено) 

   Одного разу, коли я жив з мамою на дачі, до мене в гості приїхав Мишко. Я так зрадів, що й сказати не можна! Я дуже за Мишком скучив. Мама також була рада його приїзду. 

   - Це дуже добре, що ти приїхав, - мовила вона. 

Вам удвох тут веселіше буде. Мені, до речі, завтра до міста треба поїхати. Я, можливо, затримаюся. Проживете тут без мене два дні? 

   - Звичайно, проживемо, - кажу я. - Ми не маленькі! 

   - Тільки вам тут доведеться самим обід готувати. Зумієте? 

   - Зуміємо, - каже Мишко. - Що там не зуміти! 

   - Ну, зварите юшку й кашу. Адже кашу просто варити. 

   - Зваримо й кашу. Що там її варити! - каже Мишко. 

   Я кажу: - Ти дивись, Мишко, що як не зуміємо! Ти ж не варив раніше. 

   - Не турбуйся! Я бачив, як мама варить. Ситий будеш, не помреш із голоду. Я такої каші зварю, що пальці оближеш! 

   Уранці мама залишила нам хліба на два дні, варення, щоб ми чай пили, показала, де які лежать продукти, пояснила, як варити юшку й кашу, скільки крупів покласти, скільки чого. Ми все слухали, тільки я нічого не запам'ятав. «Навіщо, - думаю. - Та ж Мишко знає». 

   Потім мама поїхала, а ми з Мишком надумалися піти на річку рибу ловити. Налаштували вудки, накопали черв'яків. 

   - Стривай, - кажу я. - А обід хто варитиме, якщо ми на річку підемо? 

   - Що там варити? - каже Мишко. - Морока сама! З'їмо весь хліб, а на вечерю зваримо каші. Кашу можна без хліба їсти.

    Накраяли ми хліба, намастили його варенням і пішли на річку. Спершу викупались, тоді розляглись на піску. Гріємося на сонечку і хліб з варенням жуємо. А тоді заходилися рибу ловити. Тільки риба погано клювала: спіймали лише з десяток пічкурів. Цілий день ми на річці протинялися. Надвечір повернулися додому. Голодні! 

    - Ну, Мишко, - кажу, — ти спеціаліст. Що варити будемо? Лишень таке, щоб швидше. Страх їсти хочеться. 

   - Давай кашу, - каже Мишко. - Кашу найпростіше. 

   - Ну що ж, кашу, то й кашу. 

   Розтопили плиту. Мишко насипав у каструлю крупів. Я кажу:  

   - Сип більше. Страх їсти хочеться! 

   Він насипав повну каструлю і води налив доверху. 

   - Чи не багато води? - залитую. - Розмазня вийде. 

   - Нічого, мама завжди так робить. Ти тільки за плитою наглядай, а я вже зварю, будь певен.

   Ну, я за плитою наглядаю, дрова підкладаю. 

   А Мишко кашу варить, тобто не варить, а сидить та на каструлю дивиться, вона сама вариться. 

   Незабаром стемніло, ми засвітили лампу. Сидимо й чекаємо, коли каша звариться. Раптом бачу: кришка на каструлі трохи піднялась, і з-під неї каша лізе. 

   - Мишко, - кажу, - що це? Чому каша лізе? 

   - Куди? 

   - З каструлі лізе! 

   Мишко схопив ложку і ну кашу назад у каструлю впихати. М'яв її, м'яв, а вона неначе пухне в каструлі, так і вивалюється назовні. 

   - Не знаю, - каже Мишко, - чого вона вилазити надумала. Може, зварилась? 

   Я взяв ложку, покуштував: крупинки зовсім тверді. 

   - Мишко, - кажу, - а де ж вода поділася? Зовсім сухі крупи! 

   - Не знаю, - каже. - Я багато води налив. Може, дірка в каструлі? 

   Стали ми каструлю оглядати: ніякої дірки нема. 

   - Мабуть, випарувалась, - каже Мишко. - Треба ще підлити.  

   Він переклав зайві крупи з каструлі в тарілку і підлив у каструлю води. Варимо далі. Варили, варили дивимося, знову каша назовні лізе. А щоб тебе! - каже Мишко. - Куди ж ти лізеш? 

   Схопив ложку, знову став зайві крупи відбирати. Відібрав і знову бух туди кухоль води. 

   Варимо далі. Що за кумедія? Знову каша вилазить! 

   Я кажу: - Ти, мабуть, багато крупів насипав. Вони розбухають, і їм тісно в каструлі стає. 

   - Еге, - каже Мишко, - здається, я передав куті меду. Це все ти винен: «Сип більше. їсти хочеться!» 

   - А звідки я знаю, скільки треба сипати? Адже ти казав, що вмієш варити. 

   - Ну й зварю, не заважай лишень. 

   - Будь ласка, я не заважатиму. 

   Відійшов я од плити, а Мишко варить, тобто не варить, а тільки те й робить, що зайві крупи в тарілку відбирає. Весь стіл заставив тарілками, як у ресторані, і знай воду підливає. 

   Я не витримав і кажу: 

   - Ти щось не так робиш. Так і до ранку можна варити!

  - А що ти думаєш, у доброму ресторані завжди обід звечора варять, щоб на ранок устиг. 

  - Так то, - кажу, - в ресторані їм поспішати нікуди, у них багато харчів усіляких. 

   - А нам куди поспішати? - Нам треба попоїсти та спати лягати. Дивись, уже дванадцята година. 

   - Встигнеш, - каже, - виспатись. 

   І знову плесь у каструлю кухоль води. Тут я зрозумів, у чому справа. 

   - Ти, - кажу, - весь час холодну воду ллєш, як же вона може зваритися. 

   - А по-твоєму, що - без води варити? 

   - Відібрати, - кажу, - половину крупів і налити води відразу більше, і нехай собі вариться. 

   Взяв я у нього каструлю, відсипав із неї половину крупів. 

   - Наливай, - кажу, - тепер води по самі вінця. 

   Мишко взяв кухоль, поліз у відро. 

   - Нема, - каже, - води. Вся розійшлася. 

   - Що ж ми робитимемо? Як його по воду йти, темнота яка! - кажу. - І колодязя не побачиш. 

   - Дурниці! Зараз принесу. 

   Він узяв сірники, прив'язав до відра мотузку і пішов до колодязя. За хвилину повертається. 

   - А вода де? - запитую. 

   - Вода... там, у колодязі. 

   - Сам знаю, що в колодязі. Де відро з водою? 

   - І відро, - каже, - в колодязі. 

   - Як - у колодязі? 

   - Так, у колодязі. 

   - Упустив? 

   - Упустив. 

   - Ах ти, - кажу, - розмазня! Ти що ж, заморити нас голодом хочеш? Чим тепер води витягти? 

   - Чайником можна. 

   Я взяв чайник і кажу: 

   - Давай мотузку. 

   - І її нема, мотузки. 

   - Де ж вона? 

   - Там. 

   - Де - там? 

   - Ну... в колодязі. 

  - То ти, значить, з мотузкою відро впустив? 

   - Ну так. 

   Почали ми іншу мотузку шукати. Нема ніде. 

   - Нічого, - каже Мишко, - зараз піду попрошу в сусідів. 

   - Збожеволів! - кажу. - Ти подивися на годинника: сусіди давно сплять. 

   Тут, мов навмисне, обом нам пити захотілося. Мишко каже: 

   - Це завжди так буває: коли нема води, то пити хочеться ще більше. Тому в пустелі завжди пити хочеться, що там нема води. 

  Я кажу: 

   - Ти не патякай, а шукай мотузку. 

   - Де ж її шукати? Я скрізь дивився. Давай волосінь від вудки прив'яжемо до чайника. 

   - А волосінь витримає? 

   - Та, може, витримає. 

   - А якщо не витримає, то... обірветься... 

   - Це й без тебе відомо. 

   Розмотали ми вудку, прив'язали до чайника волосінь і пішли до колодязя. Я опустив чайник у колодязь і набрав води. Волосінь напнулась, як струна, ось-ось лопне. 

   - Не витримає! - кажу. - Я відчуваю. 

   - Може, якщо піднімати обережно, то витримає, каже Мишко. Почав я піднімати потихеньку. Тількино трохи підняв над водою, шубовсть - і нема чайника. 

   - Не витримала? - запитує Мишко.

   - Звичайно, не витримала. Чим тепер витягати воду? 

   - Самоваром, - каже Мишко. 

   - Ні, вже краще самовар просто в колодязь кинути, хоч клопоту менше буде. Мотузки ж нема. 

   - Ну, каструлею. 

   - Що в нас, - кажу, - по-твоєму, каструльна крамниця? 

   - Тоді склянкою. 

   - Це стільки доведеться морочитися, поки склянкою води наносиш! 

   - Що ж робити? Адже треба кашу доварювати. І пити страшенно хочеться. 

   - Давай, - кажу, - кухлем. Кухоль усе-таки більший від склянки. 

   Прийшли додому, прив'язати волосінь до кухля так, щоб він не перекидався. Повернулися до колодязя. Витягли по кухлеві води, напились. Мишко каже: 

   - Це завжди так буває. Коли пити хочеться, то здається, що ціле море вип'єш, а станеш пити, то кухоль вип'єш і більше вже не хочеться... 

   Кажу: 

   - Нічого тут на людей набалакувати! Краще неси мерщій каструлю з кашею сюди, ми прямо в неї води натягаємо, щоб не бігати двадцять разів з кухлем. 

    Мишко приніс каструлю і поставив на цямрину. 

Я її не помітив, зачепив ліктем і ледь не скинув у колодязь.  

   Мишко взяв каструлю й відійшов від колодязя. Я натягав води. 

   Прийшли ми додому. Каша у нас захолола, у плиті потухло. Розтопили ми знову плиту і знову заходилися кашу варити. Нарешті вона в нас закипіла, зробилася густа й почала пухкати: "Пух, пух!" 

   - О, - каже Мишко. - Добра каша, знаменита! 

    Я взяв ложку, покуштував: 

   - Тьху! Що це за каша! Гірка, несолона і тхне горілим. Мишко й собі хотів покуштувати, але відразу ж виплюнув. 

   - Ні, - каже, помирати буду, а такої каші не їстиму! Диваки ми! Та у нас же пічкурі є! 

   - Ніколи тепер уже з пічкурами возитися! Незабаром світатиме. 

   - Та ми їх варити не будемо, а засмажимо. Адже це швидко - раз, і готове. 

   - Ну гаразд, якщо швидко. А буде, як каша, то краще не треба. 

   - В одну мить, ось побачиш. 

   Мишко почистив пічкурів і поклав на сковорідку. Сковорідка нагрілась, пічкурі й поприлипали до неї. 

   Мишко став вишкрябувати пічкурів із сковорідки ножем. Усі боки обідрав їм. 

   ... Спати полягали голодні. 

    Вранці пішли до тітки Наталки, розповіли їй усе, пообіцяли, що ми з Мишком усі бур'яни в неї на городі виполемо, тільки нехай вона допоможе нам кашу зварити. Тітка Наталка зглянулася над нами: напоїла молоком, дала пиріжків з капустою, а тоді посадила снідати. 

    Ми все їли і їли, так що тітчин Наталчин Володя дивувався, які ми голодні були. 

    Нічого не пропало - все витягли з колодязя. А потілі ми з Мишком і Володею бур'яни на городі пололи. 

    Мишко казав: бур'яни - це дрібниця, зовсім легке діло. Набагато легше, ніж кашу варити! 

Цямрина - верхня частина колодязного зрубу (складспих дерев'яних колод).

4. Відпочинь.

5. Виконай тести за посиланням.

https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdFpCC8Wwo7bLa2xcs36HHQMxbHAK1LOqEH6f8Hu0-M7yZigw/viewform?usp=pp_url

Дякую за роботу. Ти молодець!