31.03.
Літературне читання
Тема: Повість. Олесь Донченко. Лісничиха
1. Пригадай літературні жанри, які ми вже вивчили.
- На минулому уроці ми говорили про оповідання, а сьогодні познайомимося з - повістю.
2. Ознайомся з новим літературним жанром - повістю. Розглянь особливості оповідання і повісті. У чому хня відмінність?
3. Прочитай віизначення про повість у підручнику на с. 94
У повісті, як і в оповіданні, розповідається про життя людей. Проте повість - більший за розміром, ніж оповідання, художній твір. У ній змальовується декілька подій. У центрі цих подій головний герой твору.
4. Ознайомся з біографією Олеся Донченка на с. 94
Олесь Донченко (1902-1954) жив у неспокійні часи революцій, воєн. Потяг до літературної творчості виявив з дитинства. Його батько був учителем, і хлопчик зростав у атмосфері поваги й любові до книжки. Мати знала безліч народних пісень, казок, приповідок.
Справила вплив на вибір життєвого шляху ще одна обставина: народився Олесь Донченко у Великих Сорочинцях, там само, де й Микола Гоголь. Батько подарував сину повне зібрання творів Гоголя, і читанням їх Олесь захоплювався. Дитячі та шкільні роки майбутнього письменника минули в Лубнах на Полтавщині. Тут він формувався як письменник, тут пройшли його останні роки життя.
Ось чому, читаючи повість «Лісничиха» Олеся Донченка, відчуваємо безмежну його закоханість у барви рідної Лубенщини, у край над тихою Сулою. У повісті багато описів. Свою любов до природи рідного краю письменник майстерно передає за допомого красивого художнього слова. Уважний читач в описаних картинах природи й життя побачить усі кольори осені, зими, почує звуки, відчує думки, сум і радість персонажів твору. Але спочатку познайомся з головним героєм повісті - маленькою лісничихою Улянкою.
5. Прочитай повість Олеся Донченка "Лісничиха" на с. 95 - 97
Лісничиха
(уривки)
Дівчинка над струмком
Було це в лубенських лісах над тихою Сулою, де дзвінко булькають у воду важкі жолуді, де блакитна ракша з верхівки високого дуба милується своїм райдужним відбитком у ясному плесі. Там прохолодні лісові яри, зарослі осикою та ліщиною, підповзають до пшеничних ланів, там клени та липи увінчують високі горби і прямовисні кручі.
...На початку жовтня ледве помітною лісовою стежкою, яка звивалася між старезних дубів, ішла дівчинка років тринадцяти. На ній була картата новенька кофтина, синя спідниця й біла хустинка, як терен-цвіт. І ця хустинка різко відтіняла чорні брови дівчинки, її засмагле обличчя й світлі очі. Такі світлі й зелені, що в темряві вони, мабуть, блимають, як світлячки. Її кругле ніжне підборіддя схоже було на яблуко, а припечений сонцем кирпатенький ніс скидався на жовту лісову грушку, яка вистигла проти сонця аж на самісінькій верхівці дерева.
Дівчинка поверталася додому із школи. Йшла вона легким безшумним кроком, наче пливла над стежкою, і тільки іноді під її черевиками, взутими на босу ногу, стиха хрускали суха гілочка або жолудь.
Стежка зненацька повернула праворуч, обминаючи круту гору, і тоді стало чути, як весело видзвонює у тиші вода. Прозорий струмок перетинав стежку, і через нього було перекинуто кладку з сухої деревини.
Дівчинка сіла над струмком, поклала біля себе книжки й почала задумливо бовтатись у воді руками.
Руки в дівчинки були шершаві, як дубова кора, засмаглі і подряпані. Хустинка в неї зсунулась набік, і з-під неї вибилась хмарка льняного волосся, білого й легкого, як пух, - дмухне вітрець, так воно й розлетиться навколо. І тепер дівчинка стала дивно схожою на кульбабу. В школі її пбдружки так і кликали завжди: Улянка-кульбабка.
Улянка повільно глянула навколо й наче вперше помітила, що ліс її любий уже прибрався в нову чарівну одежу.
Як же хороше засвітилися очі в дівчинки, як глибоко вдихнула вона осіннє терпке повітря! Здрастуйте, сестри-берізки, вас не впізнати сьогодні. Чи ви це, мої білокорі? Ой леле, не чують привіту, свічками золотими палахкотять. Слухайте, слухайте, як капає з них прозорий жовтий віск: кап, кап, кап...
Та чому ж ти посмутніла раптом, Улянко? Милуйся, милуйся свічками-берізками, і прозорим воском кленівшептунів, і шапками лісових груш - дивися, вони тепер червоні, як полум'я, і вдається, що скрізь на узліссях, і в глушині, і на всіх просторих галявинах розвішано святкові барвисті килими для зустрічі дорогих гостей.
Ні, засмучена сидить дівчинка-школярка. Яка холодна вода в струмку! Як, мабуть, холодно татусеві на фронті осінніми ранками, темними ночами. Забарились далекі сподівані гості. Знімайте килими, ховайте до скрині.
Прислухалась Улянка. Тільки струмок у тиші дзюрчить, і коли ось так заплющити очі, ще й долонями їх затулити, то здається, що вийшла з гущавини дівчинкаберезянка, донька старої берези, така собі босоніжка, у вінку з жовтого листя, личко біле з кори березової, а на шиї намисто з тридцяти трьох прозорих скляних дзвіночків. І тихо затанцювала березянка на галявині, закрутилася, все швидше й швидше, і всі тридцять три дзвіночки разом обізвались. Довго б отак сидіти із заплющеними очима та слухати, коли ж це дві сороки прилетіти й застрекотали на дубі: «Чи скорро, старра, буррю стріч-чати? Чи скорро, старра?о. А друга: «Не старра я, сестрро-сестр-ра! Не старра!».
Жолудь зірвався, застукав по гілках, сердито забубонів: «Буду бити вас обох, білобокі! Буду бити вас обох, білобокі!».
Ось ти яка, осінь у лісі!
Засмагле — яке засмагло, загоріло на сонці й вітрі.
Кирпатенький — короткий, задертий догори ніс.
Картата — із чотирикутними візерунками, малюнками.
6. Виконай руханку.
7. Виконайте тести за посиланням.
8. На наступному уроці будемо читати другу частину.
9. Ви молодці!
